Вересень літо проводжає, осінь
золоту зустрічає
Свята у вересні
Вересень літо проводжає, осінь
золоту зустрічає
На зміну чарівному поетичному літечку
приходить щедра своїми дарами осінь. Перший її місяць – вересень поступово
вбирається у розкішні багряно-золоті шати, оповиті срібним павутинням бабиного
літа. Протягом трьох осінніх місяців, коли зібрано врожай і у сільських
мешканців з явилася можливість відпочити, у давноминулі часи проводилося понад
30 великих й менших народних свят та обрядів. Більшість з них забулася або
християнізувалася, зникли чи замінені їхні назви. До нас, на жаль, дійшло
небагато яскравих осінніх свят, та й ті у видозміненому вигляді, що втратили
свій глибинний зміст і красу. Відродити й повернути їх у побут навряд чи
вдасться та чи потрібно це наступним поколінням. А от знати і шанувати свою
минувшину необхідно не тільки фахівцям, а й кожному культурному громадянинові
України.
14 вересня - за
церковним календарем відзначається свято Симеона Стовпника, якого ще називають
«літопроводцем». Преподобний провів 47 років у молитвах і проповідях на стовпі,
де побудував маленьку келію. До цієї дати прив’язується ціла низка народних прикмет:
треба було закінчити сільськогосподарські роботи, зробити запаси на зиму і
обсіятися озиминою, бо, як мовиться у прислів’ї: «Хто не посіє до Семена, у
того життя буде злиденне». Наступає бабине літо і люди помічали, яка погода
цього дня, такою буде й подальша осінь. Закінчувалися молодіжні літні гуляння –
«вулиця» і «колодка», починалися хатні вечорниці, досвітки. Перехід з однієї
пори року до іншої наші далекі предки відзначали урочистими піснями, танцями,
різноманітними ритуалами. З глибини тисячоліть дійшов до нас і зберігся навіть
після запровадження християнства надзвичайно красивий обряд «Весілля свічки»,
який тривав сім днів і був споріднений з традиційним весіллям. Свічка в
народному уявленні служить магічним амулетом і є уособленням небесного вогню.
На початку вересня сонце заходить рано, дні стають коротшими і щоб підтримати
світло в хаті, у давнину на Семена (1 вересня ст. ст.) в селах вперше
розпалювали свічки, каганці і печі. На Поліссі «женили» комин, від нього
запалювали посвіт – «живий вогонь», який горів до весни і символізував родинне
вогнище. А у середньовічному Києві на Подолі цього дня цехове братство
майстрів-ремісників урочисто відзначало своє «професійне свято» і також
проводило цікаве дійство, пов’язане із обрядовим вогнем, – «женило свічку».
21 вересня – свято
Різдва Пресвятої Богородиці, народна назва – Друга Пречиста. В ньому тісно
переплелися дохристиянські звичаї з православними віруваннями. В прадавній
українській культурі особа жінки домінує над чоловіком. Вона – охоронець
родинного вогнища, народжує і виховує дітей. Її образ стоїть у центрі
весняно-літньої і осінньої календарної обрядовості та пісенного фольклору. З
дохристиянських вірувань дійшло до нас свято Роду Рожаниць, яке припадає саме
на цю пору. Ці божества у вигляді пари близнюків, що є ознакою плодючості
людини, пильнували здоров я й душу породіллі, додавали їй сили, щоб народити
здорову, доношену дитину. У розкопках поселень часів Трипільської культури
археологи знаходять зображення таких фігурок. Цього дня жінки, у яких немає
дітей, справляли обіди і запрошували на них сиріт та бідних людей. Настала пора
засилати сватів, тому говорять: «Прийшла Пречиста – принесла сватів нечиста».
Починаються дощі і народний прогностик радить до цього дня повністю викопати
картоплю.
30 вересня – православна церква вшановує святих мучениць Віру,
Надію, Любов і мати їх Софію. Жили вони в Римі в ІІ стол. н. е. за імператора
Адріана, який переслідував християн. Він примушував сестер відмовитися від
віри, яку вони сповідували, але дівчата були непохитними і не зрадили своїх
переконань – тоді їх довго катували, а потім стратили. Вірі було 12, Надії –
10, Любові – 9 років. Мати удовицю Софію ув’язнили, але не мучили, – вона
страждала від того, що трапилося з її доньками, і молилася. Поховавши своїх
дітей, через три дні померла на їхній могилі.
Дорогі земляки! Не забудьте поздоровити
своїх рідних, близьких, знайомих, які мають прекрасні імена: ВІРА, НАДІЯ,
ЛЮБОВ, СОФІЯ. А працівники бібліотеки Тульчинського училища культури приєднуються до усіх привітань і
бажають іменинницям успіхів, здоров’я і великого людського щастя.
